11Г 25.05

Тема: "Провідні види економічної діяльності третинного сектору України. Міжнародний капітал України. Основні цілі стратегії сталого розвитку у світі та Україні."

Як ви знаєте, третинний сектор економіки охоплює нематеріальні види

діяльності, тобто ті, що надають послуги. Нині він стрімко розвивається, випереджаючи сільське господарство та промисловість, і визначає перехід країни до постіндустріальної стадії розвитку. У розвинених країнах Європи третинний сектор став головним джерелом валового продукту і зайнятості: у Франції, Греції, Великій Британії, Бельгії та Данії його частка становить більш як 75 % ВВП. Значення невиробничої сфери для європейських економік складно перебільшити. Багато видів послуг не потребують великих капіталовкладень, тому саме у цій сфері створено найбільшу кількість приватних, зокрема середніх і дрібних, підприємств (магазинів, кафе, майстерень, перукарень, дизайнерських студій тощо), що дає змогу долати безробіття, викликане деіндустріалізацією і переміщенням промислових виробництв у «дешеві» країни.

1. МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ.

  

Європа зосереджує найбільші обсяги міжнародної торгівлі. У світовому товарообігу її частка в експорті товарів становить 38 %, а в торгівлі послугами – близько 45 % обсягу. Європейський Союз як регіональний ринок, що є частиною світового ринку товарів і послуг, запровадив на своїй території зону вільної торгівлі. Це дало змогу країнам ЄС збільшити обмін товарами та послугами. Міждержавні товаропотоки Німеччина — Франція, Німеччина — Італія, Німеччина - Нідерланди, Франція — Нідерланди, Франція — Бельгія є найбільшими в світі за обсягами. У ХХ ст. світовими лідерами у зовнішній торгівлі були економічно розвинені країни Європи – Німеччина, Франція, Нідерланди, Велика Британія, Італія. Проте нині їх випередили Китай і США.

Найбільшими зовнішньоторговельними партнерами України в ЄС є Ні-

меччина, Польща, Італія, Угорщина, Франція, Іспанія, а також сусідня

Білорусь. Основним партнером в експортно-імпортних операціях у сфері

послуг залишається Росія, а також Німеччина, Велика Британія, Швей-

царія, Кіпр, Бельгія, Естонія, Австрія, Франція, Польща, Нідерланди.

2. ТРАНСПОРТ.

У ЄС створюють єдину транспортну мережу TEN-T. Водночас триває створення транспортних коридорів, що мають забезпечувати безперебійне сполучення між заходом, сходом, північчю та півднем Європи.

Окремі з них проходять через територію України. Наша країна бере ак-

тивну участь у формуванні цілісної транспортної системи Європи, зокрема

зі створення євразійського транспортного коридору ТРАСЕКА (Євро-

па – Кавказ – Азія). Успіх інтеграції української транспортної системи

до європейської мережі значною мірою залежить від модернізації внутрішньої транспортної інфраструктури.

3. ФІНАНСОВІ ТА ДІЛОВІ ПОСЛУГИ

Фінансові послуги мають найбільший вплив на формування міжнародної спеціалізації країн Європи. Попри посилення конкуренції з боку країн Східної Азії, передовсім Китаю та Японії, європейський регіон лишається одним із головних світових осередків концентрації капіталу. У Європі розташовані штаб-квартири 8 із 20 найбільших банків світу, активи яких перевищують 1 трлн дол.

США (HSBC, Barclays, Велика Британія; BNP Paribas, Credit Agricole,

Франція; Deutsche Bank, Німеччина та ін.). У регіоні сформувалася мере-

жа великих фінансових центрів світового значення, що відіграють вагому

роль у перерозподілі глобальних потоків капіталу — Лондон (перше місце

у світі), Цюрих і Женева (Швейцарія), Франкфурт-на-Майні (Німеччина),

Люксембург.

Європа також спеціалізується на різноманітних видах ділових послуг.

Міста із високою концентрацією компаній, що надають такі послуги, є «мозковими центрами», які визначають характер, географію, структуру міжнародного виробництва, торгівлі й співробітництва, називають світовими (або глобальними). Світовими містами Європи найвищого рівня є Лондон, Париж, Мілан, Москва, Франкфурт-на-Майні, Мадрид,

Варшава, Амстердам, Брюссель, Дублін, Цюрих та ін. (2016 р.).

4. НАУКА.

У розвинених країнах Європи до пріоритетних напрямів розвитку належить створення технопарків (наукових парків) – осередків освітньої, науково-дослідницьої та виробничої діяльності, що дають змогу з мінімальними організаційно-транспортними витратами створювати експериментальні зразки новітньої високотехнологічної продукції та за потреби впроваджувати

їх у масове виробництво. З організаційного погляду технопарки – це

території із відповідно спроектованою інфраструктурою, де компактно

поєднуються спеціально обладнані лабораторні та експериментально-виробничі, навчальні, офісні та житлові комплекси з усіма необхід-

ними видами соціального обслуговування. Зазвичай там діють піль-

гові режими оподаткування на види діяльності, пов’язані з науковими й конструкторськими розробками створено полегшений доступ до кредитів на технологічні стартап-проекти.

У Європі серед десятків наукових парків відомими є Кембриджський

(Велика Британія), Софія-Антиполіс (Франція), Цюрихський (Швейца-

рія), Мюнхенський (Німеччина), Копенгагенський (Данія), Турку (Фін-

ляндія) та ін. Європейські інноваційні осередки спеціалізуються здебіль-

шого на розвитку біотехнологій, ІТ-сфери та комп’ютерних технологій, а

також фармацевтики.

5. РЕКРЕАЦІЯ І ТУРИЗМ.

Багатство рекреаційних ресурсів, історико-культурна спадщина світового масштабу у поєднанні з високим рівнем розвитку туристичної інфраструктури й давніми традиціями гостинності роблять Європу привабливим регіоном для відвідування як з пізнавальною метою,

так і задля відпочинку. На європейський регіон припадає 50 % усіх подо-

рожей і 37 % всього обсягу надходжень від туризму у світі (2016 р.). Там

розташовані п’ять із десяти найбільших за туристичними відвідуваннями

країн світу – Франція (понад 80 млн туристів щороку), Іспанія, Італія,

Велика Британія, Німеччина.

У Європі сформувалися яскраво виражені рекреаційні зони. Так, уні-

кальні ландшафтно-кліматичні умови узбережжя Середземного та Чорно-

го морів сприяють розвитку приморських кліматичних курортних зон

в Іспанії, Франції, Італії, Хорватії, Чорногорії, Греції, Болгарії, Україні.

Їх доповнюють археологічні пам’ятки античності та середньовіччя. Окре-

мо розрізняють курортні зони узбереж Атлантичного океану (Порту-

галія, Іспанія, Франція), Північного й Балтійського морів. Всесвітньою популярністю користуються гірські кліматичні та лижні курорти Альп,

Карпат, Балканських, Скандинавських гір та Кавказу. У країнах Захід-

ної та Східної Європи сформувалася зона поширення бальнеологічних

ресурсів, пов’язаних із родовищами мінеральних вод (Чехія, Угорщина,

Румунія, Німеччина, Швейцарія, Австрія, Україна).

Глобальна доступність у поєднанні з одними з найвищих у світі стан-

дартами сервісу сприяють розвиткові у великих містах Європи ділового

туризму. Головні туристичні міста регіону – Лондон і Париж, що посіда-

ють друге і третє місця у світі, а також Барселона, Амстердам, Мілан,

Рим – одночасно є й провідними світовими центрами ділового туризму.

Європа є не лише регіоном спрямування міжнародних туристичних по-

токів, а й регіоном їх походження. Завдяки високому рівню життя широкі

верстви населення розвинених країн мають можливість подорожувати за

кордон. Особливо поширені закордонні мандрівки з пізнавальною метою

серед студентів та людей похилого віку. Лідерами за кількістю виїзних

туристів є Німеччина, Велика Британія, Франція, Нідерланди, Італія.

Людство наближається до найвищої точки промислового розвитку. Якщо зростання кількості населення не припиниться, а споживання ресурсів і викиди забруднень відбуватимуться тими ж темпами, то в найближчі 100 років неминучими є катастрофічні наслідки, пов'язані із забрудненням навколишнього середовища. Але цього може і не статися, усе залежить від людства взагалі й від кожного з нас зокрема. Дати відповідь на це запитання  повинне ваше покоління - ті, хто буде жити в ХХІ столітті.

 Сотні тисяч років тому, коли кількість людей на Землі була обмеженою, їхній розумовий і технічний потенціал дуже слабким, а могутність природи незрівнянно більшою у порівнянні з людською, природне середовище практично не відчувало на собі тиск гомосапієнса, воно легко самоочищалося і самовідновлювалося. Але минули тисячоліття, людське населення почало зростати такими темпами, досягло такої адаптації й поширення на планеті, яких не знала жодна інша популяція.  Це призвело до виникнення глобальних екологічних кризових ситуацій. Сьогодні стає зрозуміло, що людина, як біологічний вид зможе вижити тільки тоді, коли буде збережено все живе на планеті Земля.

 Якщо теперішня тенденція збережеться, до екологічної катастрофи залишилося ще 30-40 років. Можливо ми – останнє покоління, яке ще має шанс врятувати природу і себе від цієї катастрофи.

 Саме в ХХ ст. виникли такі екологічні проблеми, як утворення "озонових дір" в атмосфері, глобальне потепління, забруднення Світового океану й атмосфери, загибель багатьох видів рослин і тварин. В господарський оборот залучаються усе нові землі, використовується все більше прісної води. збільшуються обсяги видобутку корисних копалин, будуються тисячі промислових підприємств.

 Кожної години на нашій планеті:

ü 1700 акрів продуктивної землі стає пустелею;

ü близько 2000 дітей помирають з голоду;

ü 55 чоловік отруюються й гинуть від пестицидів та інших хімічних речовин;

ü 1000 чоловік вмирають від отруєння водою;

ü 2000 тонн кислотних дощів випадає у Північній півкулі;

ü 5-6 видів тваринного чи рослинного світу зникають.                                                                                                     

Кожної хвилини:

ü Знищується більше 51 акра тропічних лісів;

ü Використовується близько 35000 барелі нафти;

ü Знищується 50 тонн родючого ґрунту через неправильне його використання;

ü виділяється більше 12000 тонн вуглекислого газу в атмосферу.

У той же час людина чимало зробила для поліпшення стану навколишнього середовища. Наведу деякі факти. У країнах Західної Європи збільшуються площі під лісами. На підприємствах чорної та кольорової металургії, теплових електростанціях стали широко використовуватися пиловловлювачі й  повітряні фільтри. Застосовуються новітні технології, що дозволяють зменшувати забруднення вод океану й ліквідувати нафтові плями, укладаються договори про заборону й обмеження вилову окремих морських тварин. І це далеко не всі природоохоронні заходи.

У Массачусетському технологічному інституті в США було проведене комплексне дослідження причин і наслідків промислового розвитку, росту кількості населення, забруднення навколишнього середовища. Учені дійшли висновку, що якщо світ буде розвиватися теперішнім шляхом, то вже з 2030 р. через голод і хвороби кількість населення Землі почне швидко скорочуватися і до 2100 р. скоротиться у 2-3 рази. Через забруднення навколишнього середовища й нестачу продовольства тривалість життя людей почне скорочуватися, і в 2050 р. може досягти 30-35 років.

 На сьогоднішній день людство може запобігти катастрофи, але йому може забракнути одного дуже важливого ресурсу - часу. Адже більшість процесів, про які ми зараз тільки здогадуємося, можуть стати необоротними, і тоді людство буде безсиле.

Зараз запропоновано концепцію сталого розвитку, в основу якої покладено врахування довготермінових екологічних наслідків прийнятих зараз економічних рішень. У цій концепції вчені й фахівці різних країн представили для обговорення всьому світу глобальну програму економічного та соціального розвитку людства на ХХІ ст.

Основними принципами концепції сталого розвитку є:
- повага і турбота до всіх живих співтовариств;
- поліпшення якості людського життя;
- збереження життєздатності і розмаїтості Землі;
- забезпечення сталого використання відновлюваних ресурсів;
- мінімізація виснаження не відновлюваних ресурсів;
- зміна індивідуальних позицій і діяльності.

Основи даної концепції закладено ще у працях відомого вченого В.І.Вернадського, який розробив вчення про ноосферу (сферу розуму, сферу взаємодії суспільства і природи).

В 1980-х рр. почали говорити про екорозвиток, розвиток без руйнування, необхідність стійкого розвитку екосистем. Автором інноваційної економічної теорії сталого розвитку є Дейлі Ґерман. «Всесвітня стратегія охорони природи» (ВСОП), прийнята в 1980 р. за ініціативою ЮНЕП, Міжнародного союзу охорони природи (МСОП) і Всесвітнього фонду дикої природи вперше в міжнародному документі містила згадку стійкого розвитку.

Термін "сталий розвиток" має досить тривалу історію, яку веде від Декларації першої Конференції ООН з навколишнього середовища (Стокгольм, 1972 р.) і праць Римського клубу початку 1970-х років: саме тоді був усвідомлений зв'язок між проблемами навколишнього середовища, екологічним і соціальним розвитком.

Поява основних положень сучасної концепції сталого розвитку пов'язана з діяльністю ООН, з ініціативи якої у 1983 р. була створена Міжнародна комісія з довкілля та розвитку, яку очолила колишній прем'єр-міністр Норвегії Гру Харлем Брунтланд. Комісія підготувала доповідь «Наше спільне майбутнє», яку заслухала і схвалила Генеральна Асамблея ООН у  1987 р. і в якій сформульовано принцип сталого розвитку як основна стратегія взаємодії природи й суспільства.

Концепція  сталого  розвитку  була  відображена в документах  конференції ООН із навколишнього середовища й розвитку, що проходила в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) в червні 1992 р., зокрема в програмі «Порядок денний на XXI ст.», що являє собою глобальну програму економічного та соціального розвитку людства. Саме на цій конференції було проголошено, що основою вирішення гострих соціально-економічних і ресурсо-екологічних проблем є перехід до моделі сталого розвитку.

 Хочу додати, що Генеральна Асамблея ООН заснувала в 1992 р. Комісію зі сталого розвитку, за підсумками роботи якої згодом були прийняті важливі рішення. На 11-й сесії ООН у м. Нью-Йорк (2003 р.) було прийнято тематичну програму заходів для забезпечення сталого розвитку на період до 2015 р. Невід’ємною частиною концепції сталого розвитку є система індикаторів, розроблена Комісією ООН зі сталого розвитку. В     1996 р. Комісією були опубліковані 134 індикатори, які розділені на наступні основні групи:  

1. Група соціальних індикаторів: боротьба з бідністю; демографічна динаміка і стан; поліпшення освіти, поінформованості і виховання суспільства; захист і поліпшення здоров'я людей; поліпшення розвитку поселень.  
2. Група економічних індикаторів: міжнародна кооперація для прискорення сталого розвитку і пов'язана з цим місцева політика; зміна характеристик споживання; фінансові ресурси і механізми; передача екологічно чистих технологій, співробітництво і створення потенціалу.

3. Група екологічних індикаторів: збереження якості водяних ресурсів і забезпеченість ними; захист морів і прибережних територій; комплексний підхід до планування і раціонального використання земельних ресурсів; раціональне управління вразливими екосистемами, боротьба з опустелюванням і посухами; сприяння веденню сталого сільського господарства і розвитку сільських районів; боротьба за збереження лісів; збереження біологічної розмаїтості; екологічно безпечне використання біотехнологій; захист атмосфери; екологічно безпечне управління твердими відходами і стічними водами; екологічно безпечне управління токсичними хімікатами; екологічно безпечне управління небезпечними відходами; екологічно безпечне управління радіоактивними відходами.  
4. Група інституціональних індикаторів: облік питань екології і розвитку в плануванні і управлінні для сталого розвитку; національні механізми і міжнародне співробітництво для створення потенціалу в країнах, що розвиваються; міжнародний інституціональний порядок; міжнародні правові механізми; інформація для прийняття рішень; посилення ролі основних груп населення.
         Проте запропоновані індикатори вимагали спеціальних перетворень, пристосування до конкретних умов, а в деяких випадках — розширення для окремих країн.  

Основні принципи сталого розвитку населених пунктів проголошено в заключних документах конференцій ООН з населених пунктів (ХАБІТАТ—II), яке відбулося в м. Стамбул (Туреччина).

Програма «Ріо+5» — ухвалена на 19-й спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН у червні 1997 р. Проаналізовано досягнення країн та їх урядів за 5 років з виконання програми.

У грудні 1997 р. в Кіото (Японія) було підписано міжнародну угоду, що містила конкретні заходи по скороченню викидів газів, що викликають парниковий ефект. Цю міжнародну угоду, що отримала назву Кіотський протокол, підписали представники 38 країн та ЄС.

Досить важливим з точки зору стимулювання сталого розвитку були рішення, прийняті на  Міжнародній конференції з фінансування розвитку (International Conference on Financing for Development). Конференція проходила у Монтерреї (Мексика) 18-22 березня 2002 р. Глави держав і урядів країн світу, відзначаючи дефіцит ресурсів, закликали досягти інтернаціонально погоджених цілей розвитку, у тому числі тих, що містяться в Цілях Тисячоліття.

У 2002 р. в Йоганнесбурзі (ПА) відбувся саміт із питань сталого розвитку людства, де була ухвалена Програма «Ріо+10».  В ньому брали участь представники більшості країн світу, у тому числі й України. Для реалізації прийнятих в Йоганнесбурзі зобов'язань учасники саміту виступили з конкретними ініціативами. Так, США оголосили про виділення 970 млн. дол. протягом трьох років на проекти в області водопостачання і санітарії, про інвестування 90 млн.дол. в 2003 р. в програми сталого розвитку сільського господарства, про виділення 53 млн. дол. на лісове господарство в період 2002—2005 рр. Європейський союз оголосив про ініціативу «Вода для життя», яка передбачала залучення партнерів для вирішення завдань в області водопостачання й санітарії в основному в Африці і Центральній Азії, а також виступив з ініціативою партнерства в області енергетики з об'ємом інвестицій 700 млн. дол. та ін. Десять основних електроенергетичних компаній «Європейської сімки» підписали з ООН документи про сприяння в технічній співпраці по розробці проектів у сфері енергетики в країнах, що розвиваються. Тобто, рішення, ухвалені на саміті мали позитивний вплив на просунення ідей сталого розвитку, особливо з позицій його стимулювання.

 Отже, ідеї сталого розвитку з’являються як альтернатива недостатньо організованому і керованому суспільному розвитку в усіх сферах людської життєдіяльності. Приходить розуміння, що подальше слідування його траєкторією веде у безвихідь. У порядок денний світового розвитку входить пошук виходу з такого становища, визначення шляхів переходу на засади сталості в усіх галузях суспільного управління.

Опрацювати параграфи 32,33,34.