8Г 20.05
Тема: "Урбанізація. Етнічний та національний склад населення світу."
Роль міст в історії світової цивілізації надзвичайно важлива. Коли
племена варварів зруйнували систему міського життя в Римській імперії, Європа
надовго занурилася в натуральне господарство сільського типу. І лише з початком
відродження міст у X ст. натуральна система господарювання поступово здавала
свої позиції під натиском ринку і товарно-грошових відносин. Видатний
мислитель, економіст XVIII ст. Адам Сміт, зазначав, що саме міста збільшували,
впорядковували й концентрували попит, — у такий спосіб «розганяли» маховик
економіки.
У другій половині XX і на початку XXI століть місто стає опорним
каркасом розселення, сполучною ланкою, яка з’єднує регіональні, національні й
міжнародні економіки в єдину глобальну систему. У містах концентруються
величезні культурні цінності, саме вони відіграють роль ланцюга, що з’єднує
минуле, сучасне і майбутнє. Кожне місто — це водночас мікромодель Всесвіту,
локальна корпорація у просторі і часі, мікросвіт окремої людини.
Якщо вірити прогнозам, лише упродовж першої половини XXI ст. у світі
з’явиться понад 500 нових міст-мільйонерів. Якщо 1950-2005 рр. середньорічний темп
приросту населення світу загалом становив 1,71 %, то темп приросту міського
населення — 2,65% щорічно.
Однією з ознак урбанізації є «розповзання» міст, розширення їхньої
території. Для сучасної урбанізації особливо характерний перехід від простих до
групових форм міського розселення від звичайного «точкового» міста до міських
агломерацій. Ядрами найбільших міських агломерацій стають переважно столиці,
найважливіші промислові і портові центри.
Термін "мегаполіси" походить від назви давньогрецького міста Мегалополь, яке виникло
в результаті злиття понад 35 поселень. Як і у випадку із агломераціями,
географи виділяють різну кількість мегалополісів та їхні межі. Більш-менш визначеними
у світі є 6-7 мегалополісів, зокрема, три в США,
два в Європі і один в Японії. У стадії формування — близько 20. Виділимо 7
мегалополісів.
Термін «глобальне місто» був уведений американським соціологом і
економістом Саскією Сассен 1991 року на противагу терміну «мегамісто».
Мегамісто — це місто
величезних розмірів, глобальне ж місто — це місто, що має величезну владу або
вплив.
Поняття «глобальне місто (світове місто)» означає місто, яке відчутно й
прямо впливає на глобальні процеси, застосовуючи економічні, соціальні,
культурні та/або політичні засоби. Сучасний розвиток світової економіки
відводить таким містам новітню стратегічну роль. Глобальні міста мають більше
спільного між собою, ніж з іншими містами у своїх країнах.
До головних ознак глобальних міст можна віднести:
- їх перетворення на центри управління
та формування політики світової економіки, наприклад, Вашингтон;
- можливість таких міст виступати
глобальними фінансовими центрами, центрами надання спеціалізованих послуг
(юридичних, рекламних тощо), які більше за виробництво впливають на економічний
розвиток, наприклад, Лондон; а також місцем розташування індустрії розваг,
включаючи мистецтво, моду, телебачення, потужні медіаорганізації та
телекомунікаційні компанії міжнародного значення, наприклад, той самий Лондон
або Нью-Йорк;
- здатність приваблювати й розміщувати
на своїй території штаб-квартири транснаціональних корпорацій, великих
національних й іноземних компаній (наприклад, у Токіо зосереджено 17 із 100
провідних корпорацій, у Нью-Йорку — 11), а також більшість провідних неурядових
і міжурядових організацій (Нью- Йорк).
З метою виявлення топ-глобальних міст світу застосовують Глобальний
індекс міст (Global Cities Index (GCI), за допомогою якого розглядають 84 міста
і який вимірює, наскільки ці міста глобально задіяні у п’яти вимірах: ділова
активність, людський капітал, інформаційний обмін, культурний досвід і
політична участь.
2015 р. ТОП-20 цього рейтингу був таким: Нью-Йорк (61,7), Лондон (58,1),
Париж (52,3), Токіо (47,2), Гонконг (41,3), Лос-Анджелес (38,0), Чикаго (36,8),
Пекін (35,1), Сінгапур (34,3), Вашингтон (33,4), Брюссель (32,9), Сеул (32,6), Торонто (32,4), Сідней (32,3), Мадрид
(31,8), Відень (30,3), Москва (29,5), Шанхай (29,4), Берлін (29,4),
Буенос-Айрес (28,9).
Існує кілька теорій
походження українців. Раніше в нашій країні загальноприйнятою була теорія спільного походження (від єдиного
кореня), українців, білорусів і росіян від давньоруської народності після
занепаду Київської Русі.
Існує слов'янська теорія, згідно з якою предками українців є ранні слов'яни (праслов'яни). Вони є
також предками усіх слов'ян. Праслов'яни проживали у передгір'ях Карпат, долинах Дністра, Західного Бугу ще у І
тисячолітті до Христа і розселились вже у VI—VII ст., а звідти на південь, захід і схід. Східні слов'яни
(уличі,дуліби, тиверці, поляни, древляни), що населяли Україну, займались землеробством
і стали основою (етнічним субстратом) українського народу.Частина східних
слов'ян переселилась на північ і змішалась із балтами (білоруський
етнос), а частина — на північний схід і змішалась з угрофінськими
і тюркськими племенами (росіяни).
В Україні також
багато прихильників теорії, згідно з
якою всі люди індоєвропейської мовної сім'ї походять із України.
Поширеною є також теорія давнього походження українців. За нею предками українців є трипільські
племена, які населяли територію басейнів Дністра, Південного Бугу, пізніше — також Дніпра
(3,5—2,0 тис. років до Христа).
Ці племена під натиском кочівників зі сходу були частково відтиснуті на північ (Полісся), а на думку
деяких вчених, вони асимілювались із цими племенами (кіммерійцями, скіфами, сарматами.
Етнічний склад населення України формувався впродовж тривалого
історичного часу. Цей процес відбувався
з різною інтенсивністю під впливом різних чинників (соціально- економічних, політичних, військових,
релігійних та ін.).
Зараз у світі проживає близько 48
млн українців, з яких 37,5 млн – у своїй національній державі. З відродженням
України виникла проблема творення нової української
політичної нації з корінного етносу та представників інших національностей,
що проживають на території держави.
Які нації та народи проживають на
території нашої держави, яку частку серед них займають українці, ми дізнаємося
сьогодні на уроці.
Сучасна Україна — багатонаціональна
держава, де проживають більше 100 націй та народностей. Усі вони складають
український народ.
Вивченням культури, побуту, походження та
розселення народів займається етнографія
(грец. ethnos — «народ», grapho — «пишу»).
В етнографії прийнято виділяти три стадії
формування етносу: плем’я, народність, нація.
Етнос —
це група людей, яка історично склалася на певній території і характеризується
спільністю мови, культури, побуту, звичаїв, традицій, способу життя та
самосвідомістю (тобто особистим відчуттям «національної ідентичності»,
колективним усвідомленням своєї єдності та відмінності від інших).
Першою формою етносу, що історично
формувалася, було плем’я. З часом
між племенами виникали господарські та культурні зв’язки, що привело до
змішування племен. Кровна спорідненість поступово замінялася територіальною
спільністю проживання. Так виникла народність.
Вона складалася з близьких за походженням та мовою племен. Під час формування
народностей мова одного з племен ставала спільною для всіх.
З часом спільні риси, такі, як мова,
культура, єдність території, набувають стійкого характеру, народність
перетворюється на націю.
Нація —
це вища форма етносу. Приналежність людей до певної нації або народності
отримала назву «національність».
Україна має унікальне географічне
положення, тому здавна разом з корінним етносом — українцями — тут
жили представники інших народів. Вони створювали матеріальні багатства:
будували міста, розорювали цілинні землі, втілювали в життя наукові проекти.
У багатонаціональних державах (до яких,
безсумнівно, належить і Україна) завжди в національному питанні присутні
різновекторні процеси: з одного боку, злиття, певна асиміляція (приміром, за
рахунок змішаних шлюбів, однакової системи освіти тощо) народів, а з
іншого — зміцнення внутрішньої самосвідомості, гордість за належність до
певної нації, почуття національної гідності.
Корінною нацією є українці. Їхня
частка в кількості населення становить 77,8 %. Практично в усіх областях
більша частина жителів — представники українського етносу (виняток
становить Автономна Республіка Крим). Розміщення українців по областях
нерівномірне: українці становлять більшу частку в складі населення на заході і
в центральних регіонах; у Донбасі, Криму та Одеській області — меншу.
Національний склад — співвідношення
кількості осіб різних національностей, які проживають на території країни.
Українці — це
одна зі східних гілок слов’янських народів. Українці мають багату матеріальну і
духовну культуру. Мелодійна і виразна мова, що успадкувала всі особливості
давньослов’янської, розвинулась і вдосконалилася протягом сторіч, українська
писемність сформувалася на базі кирилиці. У духовній культурі українського
народу провідне місце належить звичаям, обрядам, народній творчості, мистецтву,
що своїми коренями сягають давніх часів. Значну роль у житті українців відіграє
релігія. Виникнення Київської Русі привело до прийняття українцями християнства,
яке й нині залишається найбільш поширеною релігією. Ментальність українців
характеризується відсутністю агресивності (ніколи не зазіхали на землі інших
народів), терпимістю до інших народів, працьовитістю, акуратністю, почуттям
гумору.
Другою
за кількістю населення національною групою є росіяни, які становлять понад 17 % населення. Росіяни разом з
українцями в попередні століття освоювали східні і південно-східні райони
країни. Наприкінці XVII ст. чверть жителів Слобожанщини були росіянами. У XX
ст., в роки проведення політики індустріалізації в СРСР та в повоєнний період,
коли високими темпами будувалися заводи, фабрики і шахти, виникла велика
потреба в робочій силі. Вона реалізовувалася в основному за рахунок російського
населення, тому за 1930–1959 рр. кількість росіян в Україні зросла у 2,1 разу
(а українців майже не змінилася). Основними районами розміщення росіян є:
південь України — Одеська (27 %), Запорізька (32 %) області, Крим (67 %);
східні області: Дніпропетровська (24 %), Харківська (33 %), Луганська (45 %),
Донецька (44 %); місто Київ (21 %).
У роки між Першою і Другою світовими війнами на
території України проживало близько 3 млн євреїв.
Ще урядом царської Росії було організовано так звані смуги осілості євреїв. Це
райони Правобережної України, а в XIX столітті в смуги осілості євреїв включено
Чернігівську і Полтавську губернії. У межах цих смуг євреям заборонялося жити в
селах і деяких великих містах. Високий відсоток єврейського населення був у
маленьких містечках на захід від Дніпра («містечкові євреї»), а також в Одесі
(36,5 % від загальної кількості населення міста), Чернівцях (33,5 %), Львові
(31,9 %) і деяких інших містах. З 1930 по 1989 р. кількість євреїв зменшилася з
2,7 млн чоловік до 486 тис. Причини цього різні: геноцид під час окупації
фашистів, евакуація під час війни, еміграція до Ізраїлю, Канади (у 1999 р. 16
тис. чоловік виїхало до Ізраїлю, а на початку 90-х рр. ця цифра становила 30–40
тис. чоловік на рік). Зараз 97 % євреїв живе у великих містах країни (Київ —
100 тис. чоловік, Одеса — приблизно 69 тис., Дніпропетровська область —
приблизно 50 тис. чоловік).
З
60-х рр. XVIII ст. царська влада почала заселяти землі зруйнованої Запорозької
Січі. Катерина II запросила німців з
наданням їм пільгових умов для ведення сільського господарства. Перед Першою
світовою війною налічувалося понад 1 тис. німецьких колоній (поселень). Вони
були зосереджені на півдні України: Херсонська, Миколаївська, Одеська області,
Крим, район Мелітополя. У 30-х роках налічувалося понад 500 тис. німців, у 1989
р. — 38 тис. Основна причина зменшення кількості — депортація на схід у
передвоєнні і воєнні роки. У 1948 році заслання німців було оголошено вічним, у
1964 р. — обвинувачення в пособництві фашистам знято, але повертатися на
Україну їм не дозволили.
Цілком
природним є той факт, що на території України проживають етноси сусідніх
держав. Кордон України багаторазово змінював свої обриси, у прикордонних
районах населення практично завжди змішане. Так, 95 % угорців України проживає
в Закарпатті, що межує з Угорщиною; болгари — у південних районах України
(Одеська, Запорізька області). Багато молдаван в Одеській і Чернівецькій областях.
Румуни компактно розселені в Чернівецькій і Закарпатській областях (після
Першої світової війни Північна Буковина була частиною Румунії). Уздовж
північних і західних кордонів України проживають поляки (найбільше — у
Житомирській області). Полонізація західноукраїнських земель почалася з XIV
ст., часом влада Польщі поширювалася до Дніпра. Як наслідок цих процесів на
території України в 30-ті рр. проживало понад 2 млн поляків, нині — трохи
більше 200 тис. Причини зменшення кількості поляків: депортація 1939–1941 рр.,
утрати під час окупації і внаслідок польсько-українських міжнаціональних
конфліктів, обмін українсько-польським населенням у перші післявоєнні роки.
Дещо не вписується у вищезазначену тенденцію розміщення білорусів, які
проживають у південних і східних районах України, чимало на Донбасі (вони
переїхали в післявоєнні роки на підприємства і шахти Донбасу).
Духовна культура народу- це комплекс найрізноманітніших життєвих уявлень,
вірувань, обрядів, ідей, міфів, які сформувалися в ході історичного розвитку.
Релігія—
одна з форм культури, світогляд, що полягає в поклонінні вищим силам, а також
освяченні норм моралі.
Релігійний склад населення
України:
-православні-50,8%,
протестанти-24%, ислам- 1%, іудаїзм-0,6%, інші релігії-23,4%.
Державна мова-українська,
кожна нація має свою мову спілкування.
Національний одяг
різних народів-театралізоване дійство.
Українська діаспора та її географія.
Розрізняють східну та західну
українські діаспори. Майже дві третини східної діаспори складають українці, які
проживають у Росії.
Найчисленніша західна українська
діаспора — у США та Канаді.
Вагомим чинником консолідації
різних гілок української нації стали Всесвітні Форуми українців.
Національний склад населення України
Національність
|
1930
|
1959
|
1989
|
2001
|
||||
тис. чол.
|
%
|
тис. чол.
|
%
|
тис. чол.
|
%
|
тис. чол.
|
%
|
|
Українці
|
31 317
|
75
|
32 158
|
76,8
|
37 419
|
72,7
|
37 541,7
|
78,7
|
Росіяни
|
3331
|
8,0
|
7091
|
16,9
|
11 356
|
22,1
|
8334,1
|
17,5
|
Євреї
|
2710
|
6,5
|
839
|
2,0
|
486
|
0,9
|
103,6
|
0,2
|
Білоруси
|
143
|
0,3
|
291
|
0,7
|
440
|
0,9
|
275,8
|
0,6
|
Кримські татари
|
–
|
–
|
–
|
–
|
38
|
0,07
|
248,2
|
0,5
|
Молдавани
|
327
|
0,8
|
242
|
0,6
|
325
|
0,6
|
258,6
|
0,5
|
Болгари
|
198
|
0,5
|
219
|
0,5
|
234
|
0,5
|
204,6
|
0,5
|
Поляки
|
2295
|
5,5
|
363
|
0,9
|
219
|
0,4
|
144,1
|
0,3
|
Угорці
|
112
|
0,2
|
149
|
0,4
|
163
|
0,3
|
156,6
|
0,3
|
Румуни
|
139
|
0,3
|
101
|
0,2
|
135
|
0,3
|
151,0
|
0,3
|
Греки
|
160
|
0,4
|
104
|
0,2
|
99
|
0,2
|
91,5
|
0,2
|
Інші
|
1044
|
2,5
|
312
|
0,8
|
576
|
1,1
|
177,1
|
0,4
|
Разом
|
41 776
|
100
|
41 869
|
100
|
51 452
|
100
|
47 686,9
|
100
|
Україна належить до тих країн
світу, яка має чи не найстрокатішу в етнічному плані палітру населення.
Сьогодні на її території мешкають представники понад 127 етносів.
Україна-багатонаціональна
держава. В ній проживає багато людей різних національностей, які мають свої
традиції, звички, обряди, релігію. Усі вони являються громадянами України,
мають рівні права і обов,язки. Ми-українці.
Опрацюйте параграфи 53,54,55 та виконайте тести
3069706
відкривши посилання
Коментарі
Дописати коментар