9А клас 16.09.2020р.
Тема уроку: «Світове господарство,
світовий ринок. Поняття «спеціалізація території», « міжнародний поділ праці»
Сучасний міжнародний поділ праці склався під впливом ряду чинників: природних (наявність певних природних ресурсів високої якості), історичних, соціально-економічних (наявність недорогих трудових ресурсів, особливості місцевого законодавства). Вивчаючи природні ресурси України, ви мали змогу переконатися: природа неоднаково наділила країну своїми багатствами. Крім природних ресурсів кожна країна має певні соціальні та культурні особливості, своєрідне географічне положення, природні умови. Всі ці чинники ведуть до розвитку тих виробництв ,що є найбільш вигідними та прибутковими. З давніх часів навіть великі імперії не могли повністю забезпечити себе всіма необхідними товарами і послугами. Пригадайте Фінікію , економічні зв`язки Давньої Греції з грецькими колоніями Причорномор`я та Скіфією, Великий шовковий шлях, мету плавань Х.Колумба, Васко до Гами, та Ф.Магеллана мандрівки європейців за спеціями до Індії. Унаслідок цього виникла потреба завозити з інших країн товари, яких бракувало, та з`явилася можливість продавати в інші країни надлишок своїх товарів. Торгівля між країнами обумовила встановлення стійких різнобічних взаємозв`язків між ними та утворення світового господарства. Жодна держава світу в сучасних умовах не може бути відокремленою від інших країн та ізольованою від світових процесів. Країни та їх економіки взаємодіють між собою в економічній, політичній, військовій, культурній, гуманітарній, екологічній та інших сферах діяльності.
Численні міжнародні зв’язки об’єднають країни світу в складну систему – світове співтовариство, а їхні національні економіки у – світове господарство. Найважливішу роль у їх об’єднанні відіграють міжнародні економічні зв’язки.
Наприклад,
перед нами підручник – книжка складена з аркушів паперу, щоб отримати папір у скандинавських країнах
відбулась лісозаготівля, потім переробка деревини в Німеччині. В Україні в
друкарні повинно бути обладнання: машини, верстати. А ще необхідні фарба,
хімічні препарати, які виготовляють у Німеччині, Канаді, Китаї, і сотні, тисячі
робочих рук…
На конкретному прикладі ви можете зрозуміти, що національні економіки
взаємодіють у системі світового господарства за законами географічного (або територіального) поділу праці який
передбачає формування господарської спеціалізації територій та товарний обмін
між ними. Спеціалізація території (населеного пункту, району, країни) – це
виробництво на ній певних видів продукції, призначеної для обміну, тому що на
цій території є найкращі соціально-економічні та природні умови. Для того щоб в
країні виникла спеціалізація, країна повинна мати переваги над іншими
виробниками (наприклад, дешева сировина, кваліфікована робоча сила, новітні
технології), а на світовому ринку є
попит на цю продукцію, а затрати на транспортування є вигідними для країни виробника і
споживача. Географічний поділ праці може
бути внутрішньодержавним (між окремими територіями в державі) і міжнародним (
між державами). Міжнародний поділ праці – це спеціалізація окремих країн на
виробництві певних видів продукції та послуг, обмін ними на світовому ринку.
Світовий ринок – це сфера товарно-грошових відносин між країнами. Він
формується на основі міжнародної торгівлі, що передбачає експорт та імпорт
продукції. На світовому ринку діють – світові ціни.
Прикладом міжнародного поділу праці може
слугувати виробництво відомих британських джинсів «Лі Купер» або американської
ляльки «Барбі». Для того щоб пошити джинси
потрібні були зусилля економік таких країн світу: Бенін і Пакистан
спеціалізуються на виробництві бавовняних тканин, Туніс – на швейному
виробництві, Японія – на виробництві технологічної продукції і т.д.
Так само ляльку «Барбі» ніколи не виробляли в США. Там у стінах
найбільшої світової іграшкової компанії «Метл Корпорейшн» зародилася лише ідея,
а виробляли її: Тайвань – пластик для ляльки, Японія – нейлонове волосся, США –
упаковка.
Світова економіка розвивається в напрямку
поділу країн за їхньою спроможності й прагненням виробляти й реалізувати ті
товари і послуги, які приноситимуть прибутки. Кожна країна світу виробляє
певний набір продуктів і послуг, тобто бере участь у міжнародному поділі праці.
Така участь створює для країн додатковий економічний ефект, який дає їм
можливість повніше задовольняти внутрішньодержавні потреби.
Міжнародний поділ праці зародився ще в
мануфактурний період ХVII-ХVIIIст. і до промислового перевороту
кінець ХVIII-
початок ХХ ст., ґрунтувався на відмінностях у природно-кліматичних й
географічних умовах,у запасах сировини та джерелах енергії. Сучасний
міжнародний поділ праці припускає відокремлення і спеціалізацію різних видів
трудової діяльності , обмін ними, їхню взаємодію.
Головні чинники МПП
1. відмінності
в географічному положенні країн що
впливає на їх спеціалізацію, наприклад, приморських «вузлових» країн, що
обслуговують морську торгівлю: Сінгапур, Панама;
2. особливості
природно-ресурсної база визначає спеціалізацію країн на виробництвах видобувної промисловості, сільського, лісового та рибного господарства, відпочинку та туризму:
Саудівська Аравія, Бразилія, Австралія, США, Канада, Індія, Шрі-Ланка.
3. відмінностями
в соціально-економічного розвитку країн
світу, зокрема вплив національних і релігійних традицій населення, наявність
кваліфікованих трудових ресурсів, рівень розвитку виробництва, особливості
структури господарства, стан науки і науково-технічний прогрес, впровадження
нових технологій: країни Західної Європи, США та Японія.
Міжнародний поділ праці приводить до формування міжнародної спеціалізації виробництва, наприклад, для Швеції – виробництво годинників, для Фінляндії - виробництво паперу, Франції – виробництво парфумів тощо. Україна спеціалізується на виробництві залізної руди і чорних металів, продукції сільського господарства ( зерна пшениці, кукурудзи ), харчових продуктів (соняшникової олії, меду) та інші. Для того щоб могла виникнути подібна спеціалізація, необхідні певні умови.
Усі, без винятку, країни світу беруть участь у
міжнародному географічному поділі праці. Жодна з них не може собі дозволити
замкнутися на своєму внутрішньому ринку, навіть такі економічні гіганти, як
США, Японія, Німеччина, Кита , що
забезпечені власними природними і трудовими ресурсами, мають складну структуру господарства і потужний внутрішній
ринок для збуту виробленої продукції. Промислово розвинені країни посідають
провідні місця в сучасному міжнародному поділі праці,особливо у випуску
високотехнологічної, дорогої продукції - машин та обладнання, товарів тривалого
вжитку тощо. Країни Африки,Океанії, значна частина держав Азії та Латинської
Америки виділяються в МПП здебільшого сировинною спеціалізацією. Часто вона є успадкованою від часів
колоніального минулого. Так чи інакше національні господарства всіх країн світу
зараз пов`язані між собою економічними
відносинами, що ґрунтуються на міжнародному поділі та інтеграції праці.
Охопивши всі країни світу, світове
господарство та МПП в останні роки ускладнюються, і набувають нових форм.
Поглиблення міжнародної спеціалізації та обміну привело до особливо тісного
«зрощування» національних господарств низки країн. Так, виникли
нові тенденції сучасного розвитку світової економіки це
інтернаціоналізація, глобалізація,
інформатизація,
транс націоналізація.
Участь в МПП диктується не лише одержуваною економічною вигодою, а й необхідністю зміщення політичних зв`язків між країнами, насичення внутрішнього ринку окремими товарами й послугами. Нині в міжнародному поділі праці зростає роль транснаціональних корпорацій (ТНК), які спираючись на чіткий поділ праці між різними країнами, використовують відмінності, що існують між ними, у рівнях зарплати, забезпеченості трудовими ресурсами, екологічних обмеженнях, податкових нормах. Компанія вважається транснаціональною, якщо її діяльність є крупно масштабною (обіг складає мільярди доларів на рік), а сама вона має свої філіали за кордоном.
Видатний вітчизняний економіко-географ Іван Вітвер виділив три головні умови, потрібні для існування
МПП:
1) країна
виробник має мати будь-які переваги в розвитку даної галузі серед інших країн.
Це може бути, наприклад, багатство на мінеральні ресурси чи родючі ґрунти,
зручність транспортно-географічного положення, дешева робоча сила або висока
кваліфікація робочих та інженерно-технічних кадрів, наявність потужного
капіталу тощо;
2) за
межами країни-виробника мають існувати держави, у яких є попит на її продукцію
за вищою ціною ;
3) витрати
на перевезення продукції від місця виробництва до місця споживання не мають
поглибити різницю між ціною виробництва і ціною продажу. Що дешевшим є
транспортування, то на більші відстані можна перевозити товар і віддаленішим
може бути місце виробництва товару від місця його збуту чи споживання.
Формування світового господарства
було обумовлене важливою обставиною з кожним роком економіка окремих країн
зростала, але зростають і вимоги споживачів до кількості і якості продукції,
яку виробляють національні господарства. У
той самий час не існує жодної
країни світу, яка б могла виробляти абсолютно всі види товарів, щоб вони були
найбільш якісними,а їх виробництво обходилось дешевше, ніж в інших країнах. Тому окремі країни
зосереджуються на виробництві тих
товарів і послуг, які обходяться на цій території дешевше, ніж на інших, або
забезпечують найвищу якість продукції. Ця закономірність розвитку господарства,
відкрита ще в ХVIIIст.,
дістали назву закону абсолютних переваг. Адам
Сміт описав принцип абсолютних переваг, порівнюючи витрати виробництва
різних товарів у різних країнах. Відповідно до часу проживання ученого він
порівнював витрати виробництва виходячи з різних природно-кліматичних умов.
Зрозуміло,що в лісостеповій зоні умови для вирощування цукрового буряка будуть
значно кращими за рахунок нижчих витрат у порівнянні з витратами у зоні мішаних
лісів. Принцип абсолютних переваг можна
сформулювати так:
Абсолютні
переваги у виробництві тієї чи іншої продукції буде мати країна (виробник),
продуктивність праці якої вища у виробництві даної продукції.
Продуктивність праці вимірюється кількістю
виробленої продукції на одного виробника за одиницю часу або ж кількістю
виробленої продукції на одиницю витрат. Але з часом було помічено, що закон
абсолютних переваг діє не завжди. Так, у певній країні можуть бути дуже
сприятливі умови для розвитку якогось виробництва, але країна все ж не
спеціалізується на виробництві цього виду продукції.
Причиною такого явища є закон порівняльних переваг. Девід Рікардо, великий англійський
економіст, пояснив вигідність виробництва продукції в незалежності від
природних умов. Він винайшов принцип порівняльних переваг, який пояснює виграш
від обміну в результаті порівняння альтернативних витрат виробництва, тобто за
рахунок спеціалізації на товарах, які країни виробляють з відносно низькими
витратами порівняно з іншими країнами, з найбільшою відносною ефективністю.
Порівняльні
переваги у виробництві тієї чи іншої продукції буде мати країна, в якої
альтернативна вартість виробництва продукції менша.
Країна (виробник) спеціалізуватиметься на
випуску продукції, при виробництві якої альтернативні витрати будуть меншими.
Приклад.
У даному прикладі наведені умовні дані
виробництва пшениці(тонн) за день та кількості рулонів за день для таких
країн,як США та Канада. Визначимо,яка країна має абсолютні переваги,а яка
порівняльні переваги у виробництві пшениці та тканин.
|
Країна |
Пшениця(тонн
за день) |
Тканина(рулонів
за день) |
|
США |
1 |
2 |
|
Канада |
3 |
4 |
Абсолютні
переваги у виробництві як пшениці,так і тканини, буде
мати Канада.
Тепер розрахуємо порівняльні переваги. З
цією метою визначимо альтернативну вартість виробництва відповідних товарів у
кожній країні,тобто знайдемо робочий час, необхідність виробництва одиниці
пшениці, виражений через робочий час, необхідний для виробництва одиниці
тканини.
США.1т пшениці =2р.тканини(тобто за той же
час,що країна виготовляє 1т пшениці, вона відмовляється від виробництва 2
рулонів тканини).
1 рулон тканини = 0,5 т. пшениці (тобто за
той же час, що країна виготовляє 1р. тканини, вона відмовляється від
виробництва 0,5 т. пшениці).
Канада. 1 т. пшениці = 1.33 р. тканини (
тобто за той же час, що країна виготовляє 1 т. пшениці, вона відмовляється від
виробництва 1,33 рулона тканини).
1 р. тканини = 0,75 т. пшениці (тобто за той
же час, що країна виготовляє 1 р. тканини, вона відмовляється від виробництва
0,75 т. пшениці).
Виходячи з отриманих розрахунків можна
зробити висновок, що Канада має порівняльні переваги у виробництві пшениці, а
США – у виробництві тканини. Відповідно, Канада буде спеціалізуватись на
виробництві пшениці, а США – на виробництві тканини.
Порівняльні переваги у виробництві тієї чи іншої продукції є основою для спеціалізації у виробництві продукції. Країни (виробники), спеціалізуючись на виробництві певної продукції, здійснюють обмін продукцією, яку вони виробляють. Основним підсумком такого обміну буде виграш, який отримають країни при цьому. Логіку вищесказаного схематично можна зобразити так:
|
Порівняльні переваги виробників |
Спеціалізація виробництва продукції |
Обмін продукцією |
Виграш від обміну |
Загалом розвиток МПП призвів до еволюції
світового ринку, що відображає така
схема: внутрішній ринок – національний ринок – міжнародний світовий ринок.
Саме він став причиною формування
міжнародного поділу праці (МПП) –
спеціалізації окремих країн на виробництві певних товарів або послуг та обміну
ними. Як наслідок, постійне розширюються
і міцніють зовнішньоекономічні зв`язки національних господарств,
посилюється ступінь їх взаємної залежності.
Економіка країни має перебувати в рівновазі, яка
забезпечувала б можливості для стабільного економічного зростання.
Тема: Економічні системи та їх типи Типізація країн світу за
рівнем економічного розвитку. Практична робота № 2.
Позначення на контурній карті
країн «Великої двадцятки» (G-20) і визначення їх місця у
сучасній типізації країн за рівнем економічного розвитку.
Політичну карту світу
іноді образно називають «політичним портретом світу», який змінюється в часі
внаслідок приєднання відкритих земель, територіального поділу чи об’єднання
держав тощо. Щоб розкрити особливості цього «портрету», потрібно дізнатися про
суспільно-політичні характеристики держав, їх політичні та економічні системи,
місце на політичній карті світу.
ЩО ТАКЕ ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА. Господарство країни, організоване певним чином, називається економічною системою.У сучасному світі розрізняють чотири основні її типи
Тип господарства, за
якого всі ресурси перебувають у власності громади та розподіляються відповідно
до традицій і звичаїв, називають традиційною економічною системою. В
економіці переважає сільське господарство. Технічний прогрес і введення
інновацій обмежені, тому що вони суперечать звичаям і загрожують стабільності
суспільства. Місцеве виробництво не забезпечує потреб населення. Як наслідок —
низький рівень життя. Таку економічну систему мають найменш розвинені країни
світу: Буркіна-Фасо, Гаїті,Афганістан.
Добувна промисловість може бути основою економічного розвитку
країн з високими доходами населення, у разі впровадження наукових досягнень і
ведення товарного спеціалізованого виробництва. До таких належать ОАЕ, Кувейт,
Саудівська Аравія.
Тип
господарства, за якого всі ресурси і засоби виробництва є власністю народу, але
в реальності центральна влада повністю контролює виробництво і розподіл продукції,
називають командною економікою. Основний механізм господарювання
— централізоване планування, відсутність конкуренції, впровадження нових
технологій виробництва передусім для нарощування його обсягів. Ця система
панувала в СРСР та в інших соціалістичних державах. Нині вона залишилась на
Кубі й у КНДР.
Ринкова економічна
система — заснована на приватній
власності, свободі вибору і конкуренції. Вона спирається на особисті інтереси
та обмежує роль уряду. Країн зі 100-відсотковою ринковою економічною системою
немає. Найбільш під це визначення підходить Сінгапур та окремі держави з
ліберальною моделлю економіки.
Змішана економічна
система — поєднує елементи різних
економік. Так організовані господарства Бразилії, Болгарії, Індії. Економіка
сучасної України також є змішаною.
РОЗДІЛ 1У реальному житті будь-якої
країни у чистому вигляді немає жодної економічної системи. У Великій Британії,
наприклад, майже 30 % робочої сили зайнято у державному, інші 70 % — у
приватному секторі.
ТИПІЗАЦІЯ КРАЇН СВІТУ
ЗА РІВНЕМ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ, МІСЦЕ УКРАЇНИ В НІЙ. Країни світу за рівнем
економічного розвитку поділяють за кількома показниками. Основний — вартість
ВВП. Його величина відображає економічний розвиток країни та її роль у
світовому економічному просторі. Крім абсолютного обсягу ВВП, важливим показником економічного
розвитку країн є розрахунок ВВП на душу населення. Його використовує ООН і
Світовий банк для визначення рівня розвитку країни у доларах США за паритетом купівельної
спроможності.
Виділяють такі типи країн:
з високим рівнем доходів (10 000 дол. США на одну особу і більше);
з рівнем доходів, вищим за середній (5 000 — 9 999 дол. США на
одну особу);
з рівнем доходів, нижчим за середній (2 001– 4 999 дол. США на
одну особу);
країни з низьким рівнем доходів (2 000 дол. США на одну особу)
- З
якою метою в ООН щорічно встановлюють рейтинги країн за різними
економічними показниками?
За методикою ООН до розвинених
країн належать 60 держав Європи,Азії, Північної Америки, Австралії та
Океанії. Усі вони характеризуються високим рівнем економічного й соціального
розвитку і, відповідно, мають найвище значення ВВП у розрахунку на душу
населення. Однак ця група країн вирізняється значною внутрішньою
неоднорідністю, і в її складі виділяють чотири підгрупи.
Перша підгрупа — країни «Великої сімки» (США, Канада, Велика Британія, Франція, Японія, Німеччина,
Італія). Ці країни-лідери мають найбільші масштаби економічної діяльності. Для
них характерна структура господарства постіндустріального типу. На частку цих
країн припадає майже половина ВВП і промислового виробництва та понад 25 %
сільськогосподарської продукції світу. Показник ВВП на душу населення у них
становить від 20 тис. до 30 тис. дол. США.
Другу підгрупу
становлять малі високорозвинені країни Європи — Норвегія, Данія, Бельгія,
Нідерланди, Швейцарія тощо. Незважаючи на те, що економічний потенціал
кожної з цих країн незначний, вони беруть активну участь у міжнародному поділі
праці. Показник ВВП у розрахунку на душу населення у більшості цих країн такий
самий, як у країнах «Великої сімки».
Третю підгрупу
утворюють не європейські високорозвинені країни — Австралія, Нова Зеландія,
Ізраїль.
До четвертої підгрупи належать азіатські країни, які включили до
економічно розвинених країн нещодавно: Республіка Корея, Сінгапур, Гонконг/Сянган (САР Китаю). о. Тайвань
(пров. Китаю). Ці країни впритул наблизилися до економічно розвинених
країн за показником ВВП надушу населення. Вони мають різноманітну структуру
економіки, зокрема розвинений третинний сектор, що стрімко зростає, та беруть
активну участь у світовій торгівлі.
До країн, що
розвиваються, належать 143 країни і залежні територій,із яких дві
постсоціалістичні держави в Європі (Албанія і Молдова), в Азії
— 46, Африці — 52, Латинській Америці — 33, Океанії — 12. Разом вони займають
понад половини площі суходолу й зосереджують 3/5 населення світу. Між ними
також існують значні відмінності в соціально-економічному розвитку. Переважно
вони розміщені на південь від екватора.
Країни,
що розвиваються можна поділити на шість підгруп.
Першу підгрупу утворюють країни-гіганти
— Аргентина, Бразилія,Китай, Індія, Індонезія, Мексика, які мають великий
природний, людський і економічний потенціал і в багатьох відношеннях є лідерами
світу,що розвивається. Ці країни виробляють майже стільки промислової
продукції, скільки всі інші країни, що розвиваються, разом. Проте ВВП у
розрахунку на душу населення у них значно нижчий, ніж в економічно розвинених
країнах.
До другої підгрупи належать країни, які
також досягли відносно високого рівня соціально-економічного розвитку й
мають порівняно високий показник ВВП на одну особу. Найбільше таких країн у
Латинській Америці (Мексика, Уругвай, Чилі, Венесуела та ін.).
До третьої підгрупи відносять новітні
індустріальні країни, що мають міжнародну спеціалізацію у
багатьох видах переробної промисловості. Основу їх економіки та експортного
потенціалу становлять праце ємні види економічної діяльності. До переліку таких
країн входять: Малайзія,Таїланд, Індонезія та ін.
Четверту підгрупу утворюють країни-експортери нафти. Завдяки припливу
«нафтодоларів» показник ВВП на одну особу тут коливається між 10 і 20 тис. дол.
США і більше. Це передусім країни Перської затоки(Саудівська Аравія, Кувейт,
Катар, ОАЕ, Іран), а також Лівія, Бруней.
До п’ятої підгрупи — відсталих
країн — належить більшість країн, що розвиваються.
Показник ВВП на одну особу в них менший, ніж 2 тис. дол. США на рік. Присутні
феодальні елементи відносин. Найбільше таких країн в Африці, але вони є також в
Азії й Латинській Америці.
Шосту підгрупу утворюють найменш
розвинені країни світу. Їх образно називають «відчепленим
вагоном людства», оскільки більшість із них дедалі більше відстають від інших
країн світу. У них переважає нетоварне сільське господарство, майже
немає переробної промисловості. ВВП на душу населення становить 100 — 300 дол.
США на рік. До цієї підгрупи належать такі країни, як Афганістан, Малі, Гаїті
та ін.
1.Опрацювати §4,5.
2. Письмово в зошиті виконайте наступні вправи:
| Картопля (для вирощування 10 т необхідно) | Яблука (для вирощування 10 т необхідно) |
Країна «А» | 24 га | 18 га |
Країна «Б» | 14 га | 16 га |
Визначити, яка країна буде мати абсолютні переваги, а яка країна порівняльні переваги у виробництві картоплі та яблук?
Вправа №2. Країни «А» і «Б» виробляють м’ясо і молоко ( кг за 1 год.).
| М`ясо ( кг за 1 год.) | Молоко (кг за 1 год.) |
Країна «А» | 100 | 150 |
Країна «Б» | 80 | 60 |
ПРАКТИЧНА РОБОТА №2. Сторінка підручника 27, контурна карта, на якій потрібно завдання робити- перший розворот "Політична карта світу"
Коментарі
Дописати коментар