9А 23.09.2020р. 

Тема: Багаторівневість світового господарства та його просторова структура. Сучасні тенденції розвитку світового господарства.

ПРОСТОРОВА СТРУКТУРА СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА ЗА КОНЦЕПЦІЄЮ «ЦЕНТР-ПЕРИФЕРІЯ». У світі виділяють центр — розвинені країни світу, які оточені напівпериферією, де одночасно розвинені окремі види послуг і промислового виробництва (наприклад, видобування нафти та послуги авіаперевезень в ОАЕ). У розвинених країнах світу розташовані переважно штаб-квартири міжнародних організацій і транснаціональних корпорацій (ТНК). У цих країнах досягнуто найвищих показників соціально-економічного розвитку. Найчисельнішою є група країн світу на периферії. Ці країни мають міжнародну спеціалізацію одному-двох видах економічної діяльності (наприклад, Еквадор вирощує і постачає банани).

     Просторова структура господарства — це сукупність елементів національної економіки (підприємств і організацій), які між собою взаємодіють в економічному просторі. До них належать регіони світу, економічні райони, промислові райони, центри, вузли тощо.

Виділяють кілька ієрархічних рівнів і відповідних їм видів просторових утворень. Міжнародний рівень охоплює континенти, їх окремі частини і країни. Цьому рівню організації господарства відповідають регіон світу та країна.

    Регіон світу є найбільшим територіальним утворенням у господарстві світу. У складі світового господарства виділяються такі основні регіони:

Північна Америка, Латинська Америка, Африка, Австралія та Океанія,Співдружність незалежних держав (СНД), Західна Європа, Азія.

Другий рівень територіальної структури господарства світу — районний. У межах великих індустріальних країн виділяють промислові райони.

       Економічний (промисловий) район — це господарська територія, яка вирізняється спеціалізацією та структурою виробництва, та має міцні внутрішні економічні зв’язки. Утворення районів пов’язано з розвитком територіального поділу праці. У сучасному світі великий вплив на розвиток промислових районів має міжнародний поділ праці.

На місцевому рівні організації економіки виділяють промислові вузол,центр і пункт. Нині у світі поширеною формою територіальної організації господарства стають спеці альні економічні зони.

   Спеціальна економічна зона (СЕЗ) — обмежена територія з особливим юридичним статусом і пільговими економічними умовами для підприємницької діяльності. Головне завдання — вирішення стратегічних завдань розвитку держави. Залежно від напряму господарської діяльності, економічних завдань або інших цілей, СЕЗ можуть створюватися як зони вільної торгівлі (здійснюються операції зі складування й обробки іноземних вантажів), промислово-виробничі зони (у них налагоджено виробництво конкретної промислової продукції, при цьому інвесторам надаються різні пільги), туристсько-рекреаційні (велика туристично-рекреаційна діяльність за умов надання послуг у сфері туризму), техніко-впроваджувальні (для розроблення і впровадження нових технологій) та ін.

      В економічно розвинених країнах сформувалась просторова структура господарства, яка відрізняється високим рівнем «зрілості». Тут склалася система економічних районів чотирьох типів: високо розвинуті  старопромислові, аграрні, райони нового освоєння.

   Основні риси просторової структури господарства країн, що розвиваються склалися ще в період, коли вони перебували в колоніальній залежності. Роль головного центру всієї території виконує її столиця. Роль допоміжних центрів — райони експортної спеціалізації: гірничодобувної промисловості та плантаційного сільського господарства. Роль периферії

виконують великі внутрішні території традиційного нетоварного сільського господарства.

ПРОСТОРОВІ МОДЕЛІ РОЗВИТКУ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА. Незважаючи на те, що світове господарство є єдиним організмом, окремі його складові різко відрізняються одна від одної. У географії набула широкого поширення концепція «центр – периферія» — модель взаємодії центральних і периферійних районів у процесі їх розвитку

    У світі сформувалась багаторівнева структура світового господарства. Центральну його частину («центр») становлять постіндустріальні країни Північної Америки, Західної Європи й Японія, які контролюють науково-технічний прогрес, рух капіталу та стан світових ринків. Між 25 країнами «центру» досягнуто високого рівня єдності виробничих, торговельних і фінансових відносин. Основна спрямованість їхнього розвитку — перехід до постіндустріального інформаційного суспільства.

У ході історичного розвитку центральні економічні райони також змінюють свою спеціалізацію і географічне положення. Вони передають інновації іншим регіонам.

   На сучасному етапі розвитку світового господарства глобальна ринкова економіка охоплює лише порівняно невелике коло постіндустріальних та найбільш «просунутих» індустріальних країн (таких як Канада) та ще кілька нових індустріальних країн з великим експортом (Республіка Корея, о. Тайвань, Сінгапур). Разом вони утворюють так званий «золотий мільярд» людства, який споживає майже 80 % світового ВВП.

          У цій моделі невеликий за територією центр, який об’єднує найбільш передові технічні, технологічні та соціальні інновації, протиставляється великій периферії — сукупності віддалених і слаборозвинених територій з уповільненою модернізацією, що служить джерелом ресурсів і споживачем інновацій. Периферійна частина («периферія») — країни «Третього світу»,розташовані здебільшого в тропіках. Периферія живе за рахунок використання власних природних ресурсів, деякі її регіони перенаселені, у багатьох місцях зберігаються зони політичної нестабільності і конфліктів. Виділяють ближню і дальню периферію. Ближня тісно пов’язана з центром, який має безпосередній вплив на її розвиток, у дальній — вплив центру майже не виявляється. До країн периферії відносять найбільш відсталі держави з переважанням в них добувного та аграрного виробництв. Велике значення

для них, як правило, має капітал інших держав-інвесторів. У таких країнах спостерігається нестабільна політична обстановка, між національні та релігійні конфлікти. Історично до периферії належали неєвропейські країни, наприклад, країни Латинської Америки та Субсахарської Африки.

         Виокремлюють також напівпериферійні райони, які займають проміжне положення. Напівпериферією світового господарства вважають країни Центральної і Східної Європи, Китай, нові індустріальні країни, середньорозвинені індустріальні країни Західної Європи (наприклад, Ірландія, Португалія, Греція), індустріальні та деякі нові індустріальні країни Азії, Латинської Америки, Африки, Австралії та Океанії; постсоціалістичні країни Євразії, серед них й Україна.

       Центр і периферія на будь-якому просторовому рівні пов’язані між собою потоками інформації, капіталу, товарів, робочої сили. Поширення інформації відбувається на трьох рівнях: від провідних економічних районів і центрів до регіональних центрів і периферійних територій; від центрів вищого ієрархічного рівня в центри нижчого порядку; з великих і середніх міст в прилеглі райони (наприклад, сільську місцевість). Інноваційна діяльність центру, де найбільш інтенсивні ділові та наукові контакти і кращий доступ до інформації, забезпечує його перевагу над периферією.

Таким чином, залежно від перерозподілу профільних функцій центру і периферії, змінюється і економічна ефективність розміщення й розвитку різних підприємств, фірм та організацій.

    Ми живемо  в епоху глобалізації економіки, коли господарська діяльність людини долає кордо­ни, коли сформувалося єдине світове господарство, у якому кожна країна має своє місце, виробляючи певну продукцію, надаючи певні послуги, залежно від її природних можливостей та історичних тра­дицій. Проте це не означає відмови від державних кордонів та національного самоусвідомлення. Серед національних господарств країн світу розвивається й економіка України. Вона є невід'ємною частиною світового господарства.

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА. За сучасних умов світове господарство дедалі більше набуває ознак цілісності. Цей процес об’єктивно зумовлений дією таких чинників: науково-технічний прогрес, соціалізація, глобалізація й інтернаціоналізація. Сучасні тенденції розвитку світового господарства визначилися наприкінці ХХ ст. Нині широко використовують інформаційну техніку і технології, що дають значну економію праці. Важливим стає й те, що до сфери індустріалізації та інформатизації включаються не тільки промислові галузі, а й сільське господарство, транспорт.

    Для сучасного періоду міжнародного економічного розвитку характерне широке залучення країн у міжнародні взаємозв’язки.

     На розвиток світового господарства істотний вплив має науково-технічний прогрес. Створено нові виробництва дедалі складніших виробів, які потребують залучення підприємств у різних частинах світу. Нині жодна з країн не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому треба об’єднувати зусилля у цій сфері, що сприятиме встановленню тісних економічних і науково-технічних зв’язків між країнами, формуванню стійких структур у світовому господарстві.

    Україна активно бере участь у техніко-економічних відносинах з розвиненими країнами у Центральній і Східній Європі. Вона багата природними ресурсами, забезпечена кваліфікованими кадрами. За цілеспрямованої політики Україна може посісти достойне місце в світовому господарстві.

 ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА ПІД ВПЛИВОМ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ. Глобалізація в економічній сфері  характеризується такими рисами: поширення ринкової економіки, поглиблення міжнародного географічного поділу праці, активне переміщення виробничих, фінансових і трудових ресурсів у масштабах планети.     Глобалізація супроводжується концентрацією дедалі більших обсягів виробництва товарів і послуг у транснаціональних компаніях (ТНК).

    Важливими умовами глобалізації є розвиток транспорту й зв’язку. За останнє століття швидкість пересування збільшилася в 102 рази, зв’язку — у 107 разів, обробки інформації — у 106 разів. Водночас глобалізація породжує у світовому господарстві нові проблеми й суперечності. Так, основні фінансові ресурси та провідні наукові центри розташовані в розвинених країнах. В умовах глобалізації це дозволяє їм одержувати чималі прибутки. Проблемою залишається розшарування населення за доходами, зумовлене функціонуванням ринкової економіки

Домашнє завдання

1. Опрацювати матеріал параграфа – 6,7.
2. Користуючись Інтернет-джерелами інформації, опрацюйте матеріал про:

США як головний центр економічної активності світової економічної системи; Країни периферії на прикладі Французької Полінезії;  Країни напівпериферії на прикладі України(за бажанням).